Каприз — негативне явище з великою градацією. Каприз — це і звичайна примха, забаганка і вперта фанатичність. Форми прояву також варіюються від тихого ниття до бурхливого протесту.
Досить складно визначити межі капризу, однак, з упевненістю можна сказати, що капризом не є:
- капризна поведінка, викликана хворобою.
- капризна поведінка, як прояв і вивчення свого «Я» в період становлення особистості і усвідомлення себе як окремої особистості.
Приблизно в 3 роки (хто — трохи раніше, а хто — трохи пізніше) діти починають говорити про себе як про особистість. У лексиконі малюка з’являється слово «Я». У цей період відбувається перше становлення характеру, маленька людина визначає себе в цьому світі. Вона дізнається багато нового, співвідносить це з собою. Тому смаки і звички можуть змінюватися щодня, а деякі — щогодини. Звідси — нескінченні «хочу-не хочу». Це не примха, а життєва необхідність. Не придушуйте дитину своїм его, подумайте, що виходить із забитих і ущемлених дітей. Невже ви хочете, щоб дитина в майбутньому і рота не сміла розкрити, щоб висловити комусь свою думку? В даному випадку в даному віці каприз — це норма. Поставтеся до уявних капризів цього віку з розумінням і вмійте відрізняти їх від примх дійсних, інакше дитина швидко вам на голову сяде та й не злізе. Шукайте компроміси і люблячим серцем відчувайте, коли треба настояти на своєму, а коли краще цього не робити.
Криза трьох років є межею між раннім і дошкільним віком. Це й руйнування, перегляд старої системи соціальних взаємин, криза виділення свого «Я». Зміна позицій дитини, зростання її самостійності і активності вимагають від близьких дорослих своєчасної переорієнтації. Якщо нові взаємини з дитиною не налагоджуються, ініціатива не заохочується, самостійність постійно обмежується, то у дитини виникають кризові явища, які проявляються у взаєминах з дорослими (іноді і з ровесниками).
Психологи виділяють сім симптомів кризи трьох років:
- Негативізм. Це негативна реакція, пов’язана зі ставленням однієї людини до іншої. Дитина взагалі відмовляється підкорятися певним вимогам дорослих.
- Впертість. Це реакція на своє власне рішення. Наполягання на своїй вимозі, на своєму рішенні. Її не слід плутати з наполегливістю.
- Строптивість. Дуже близька до негативізму і впертості, але має специфічні особливості. Вона є безосібною. Це протест проти порядків, які існують вдома.
- Свавілля. Прагнення до емансипації від дорослого. Дитина сама хоче щось робити, прагне до самостійності. Правда, можливості її відстають.
- Знецінення дорослих. Дитина може близьким їй людям (бабусі, мамі) сказати: “Ти дурна”, “Ти свиня” тощо.
- Постійний бунт. Постійні сварки з батьками, ситуація “війни” з оточуючими, конфлікти з ними.
- Деспотизм. Дитина проявляє деспотичну владу по відношенню до всього оточуючого, відшукуючи для цього найрізноманітніші способи.
Батькам у цей період потрібно особливо уважно ставитися до своїх реакцій. Питання «криза 3 років — що робити?» звучить у сім’ях по всьому світу. Відповідь — терпіння, розуміння та чіткі межі.
Пам’ятка для батьків
про кризу 3 років, яка допоможе пережити цей етап:
- Поважайте прагнення до самостійності. Дозвольте дитині робити те, що вона може, самостійно.
- Уникайте зайвих заборон. Чим більше заборон, тим більше опору.
- Зберігайте спокій. Не реагуйте на істерики криком — це лише посилить напругу.
- Встановлюйте чіткі межі. Дитині важливі правила, але не у формі тиску, а як опора.
- Підтримуйте емоційний контакт. Обіймайте, розмовляйте, слухайте, як минув день.
- Давайте вибір. Навіть два варіанти створюють відчуття контролю: «Ти хочеш одягнути червону кофту чи синю?
Важливо! Пам’ятайте, що дитина не діє на зло. Це її спосіб навчитися бути собою. Розуміючи, як працює психологія кризи 3 років, дорослі можуть стати надійною опорою в цей непростий момент.
При правильному вихованні, коли дорослі своєчасно підмічають можливості дитини, що зросли, а також задовольняють потребу у нових формах діяльності і взаємин з дорослими, період важковиховуваності, безумовно скорочується. Криза трьох років – тимчасове явище, проте новоутворення які з нею зв’язані, – відокремлення себе від оточуючих, порівняння себе з іншими людьми – є важливим кроком у психічному розвитку дошкільника.
Практичний психолог
Лілія Венгер